Шановні друзі!

/Files/images/Romny.png

Дослідження свого родоводу, історії рідного міста – одне з пріоритетних завдань нашої бібліотеки.

Вивчати пізнавати минуле й сучасне своєї землі й свого народу - це й пізнавати себе. Адже кожен із нас - як зернина на пшеничному лану народу. Кожен має в своєї душі те, що вирізняє українців з-поміж інших національностей у світі. Нам випало велике щастя - бути дітьми України....
МИХАЙЛО СЛАБОШПИЦЬКИЙ

інформаційний путівник

/Files/images/SV.jpg


Історія назв вулиць міста Ромни






ІСТОРІЯ НАЗВ ВУЛИЦЬ м. РОМНИ НА GOOGLE-MAPS.

Ромни презентація

Дереву, щоб брати соки й рости, потрібне коріння, а людям треба знати своє минуле, свою історію, аби з нього вчитись, пізнавати себе й будувати сучасне та майбутнє. Наше місто – стародавнє і водночас молоде.

Назва давньоруського літописного міста Ромен походить від однойменної річки Ромен, яка в цьому місці впадає в р. Сула. За легендою назву міста пов'язують з квіткою ромашки, або «ромен-цвіту», яка в ті часи суцільним килимом вкривала родючі чорноземи Посулля.

Мiсто пiд назвою "Ромен" вперше згадується у Лаврентiївському литописi пiд 1096 роком, де розповiдається про боротьбу Київського князя Володимира Мономаха з половцями.

У стародавньому українському літописі “Повісті минулих літ” розповідається про будівництво після 988 року за наказом могутнього володаря Київської Русі Володимира Великого укріплених міст по Сулі для стримування натиску кочіників. Саме з цими подіями дослідники пов’язують спорудження роменської фортеці на крутому схилі Сули.

Не одне сторiччя боронив Ромен Київську Русь... Та бувало стiни не його витримували натиску кочовикiв. Десь в 1185 роцi хан Кончак пiсля перемоги над князем Iгорем захопив всi фортецi Посульської лiнiї, а в 1239 полчища Батия повнiстю зруйнували мiсто. Але попри всi незгоди i лихолiття вистояв, зберiг своє лице Ромен.

Овiянi славою ратнi подвиги роменцiв в боротьбi за незалежнiсть України в 17-18 ст. У Визвольну вiйну 1648-1654 рр. Роменцi однi з перших вступили до вiйська Богдана Хмельницького. Через Ромен пролягав шлях московських послiв до України та Переяслава.

Саме в Ромнi взимку 1707 року знаходилась ставка вiйська гетьмана України I. Мазепи i шведського короля Карла ХII пiд час росiйсько - шведської вiйни, в ходi якої вирiшувалась доля незалежностi України. Про героїчну iсторiю Ромен свiдчить i древнiй герб мiста. Так Роменська мiська ратуша ще з по давнiх часiв мала печатку, на якiй було зображено хрест що стоїть на могилi, як символ мужностi, стiйкостi захисникiв мiста, яким було притаманно "стоять на смерть ", "до хреста".

Хоча Ромен мав статус сотенного мiста, але фактично з 1714 року став адмiнiстративно - полiтичним центром Лубенського, а згодом Миргородського полку.

Вигiдне географiчне розташування не перехрестi важливих мiжнародних торгових шляхiв сприяють процвiтанню мiста в 18-19 столiттях як провiдного економiчного, культурного центру Лiвобережжя, торгової столицi України Росiйська цариця Катерина ii засновує в Ромнi головну тютюнову контору.

До середини 19 сторiччя в мiстi вiдбувається славетний Іллiнський ярмарок, на який з'їжджались до 120000 чоловiк, а товарообiг сягав 10 млн. карбованцiв. i Іллiнський ярмарок за своїм значенням в Росiйськiй iмперiї поступався тiльки Нижегородському.

До мiста в 1874 роцi прокладається Любаво Роменська залiзниця, яка з'єднала Лiвобережну Україну з Балтiйським морем i сприяла значному економiчному зростанню регiону. В Ромнi засновується один iз перших в Українi механiчний завод.

Ромен, як повiтовий центр в рiзнi роки пiдпорядковувався Чернiгiвському намiсництву, Малоросiйськiй, Полтавськiй губернiям. В 1923-1931 рр. Ромен - центр округи, згодом районний центр Чернiгiвської, а з 1939 року - новоутвореної Сумської областi.

Нечуваних страждань було завдано роменцям в роки революцiйних потрясiнь, Першої свiтової, громадської, Великої Вiтчизняної воєн. Пiсля дворiчної фашистської окупацiї Ромен було звiльнено 16 вересня 1943 року воїнами 163-ї Роменсько-Київської та 167-ї Сумсько-Київської дивiзiї. Тисячi роменцiв за роки вiйни нагородженi орденами i медалями, 16 стали Героям Радянського Союзу, серед них: легендарний розвiдник К. Гнiдаш, командир полку Г. Леньов, що викликав вогонь на себе при форсуваннi рiчки Одер. В роменському небi в 1941 роцi вперше в свiтi був здiйснений повiтряний таран жiнкою - льотчиком К. Зеленко. Яка посмертно отримала звання Героя тiльки через 20 рокiв.

Після визволення від фашистів роменці взялися за відбудову рідного міста. Радісною несподіванкою для мешканців Ромна в той час стала дружня допомога з далекої Канади. У 1944 році від жителів міста Саскатун з провінції Саскичевань надійшов до Ромна красиво оформлений лист разом з гуманітарною допомогою. У згаданому листі мешканці канадського міста-побратима висловлювали свою щиру повагу до роменців, які вели боротьбу з фашистами, повідомляли про рішення міської ради Саскатуна від 14 лютого 1944 року надати допомогу Ромнам, висловлюючи надію, що це сприятиме зміцненню дружби між містами. Цей хвилюючий документ зберігається нині в Роменському краєзнавчому музеї.

З 1962 року Ромен - мiсто обласного пiдпорядкування, до нього вливаються навколишнi села: Засулля, Лозова, Процiвка.

Про багатовiкову iсторiю Ромен зберiг славу культурно-мистецького i духовного центру Посулля. Саме тут 200 рокiв тому вiдкривається одне з перших на Українi повiтових училищ. До революцiї в мiстi дiяли комерцiйне, духовне, реальне училище, жiноча гiмназiя. Впродовж ХІХ на початку ХХ столiття мiсто мало три драматичнi театри, капелу iм. Леонтовича, 12 православних церков, костел, 4 синагоги, публiчну бiблiотеку. Про багатовiкову iсторiю Ромен свiдчать численнi пам'ятники. Серед них: перший в свiтi монументальний пам'ятник Тарасу Шевченку, побудований роменцем, всесвiтньо вiдомим скульптором i кiнорежисером Iваном Кавалеридзе на згадку про перебування Кобзаря на Роменщинi, монумент матерi героїнi Олександрi Деревськiй, яка всиновила i виховала 48 дiтей сирiт рiзної нацiональностi; пам'ятники останньому кошовому Запорiзької Сiчi Петру Калнишевському та легендарному командарму часiв громадянської вiйни Iвану Федьку.

Вiд Ромен минулих вiкiв збереглись визначнi архiтектурнi ансамблi: Святодухiвський собор, мiська дума, реальне та духовне училище, земська лiкарня, археологiчнi пам'ятки.

Роменщина - батькiвщина визначних дiячiв театрального мистецтва: Г. Затиркевич-Карпинської, Г. Шерей, В. Яременка, I. Воликiвської, С. Шкурата; засновникiв Московського камерного та Роменського драматичного театрiв О. Таїрова, I. Кавалєридзе, автора славетного "Запорiзького маршу" Євгена Адамцевича.

Слава роменських художникiв ХVIII столiття Г. Стеценка, золотаря Ф. Скидана в 19-20 столiттях продовжили вiдомi митцi М. Бут, Є. Мiнюра, Я. Оришко, В. Коровчинський та iншi.

Наукового олiмпу досягла слава роменських вчених академiкiв фiзикiв А. Iоффе i С. Тимошенка, медикiв I. Савченка, В. Чаговця, О. Скоромця, М. Губергiрiца, хiмiкiв В. Коршака, I. Скрипаля.

Сьогоднi Ромен - один з провiдних промислових центрiв Сумщини. Облицювальна цегла, нафтогазоустаткування, м'ясомолочнi та борошнянi вироби, одяг, взуття, та гардинно-тюлеве полотно роменських пiдприємств широко вiдомi в Українi та за її межами. Площа мiста сягає 65 квадратних кiлометрiв, населення - переважно українцi, становить 54 тис. чоловiк.

Роменська земля має однi з найпотужнiших в свiтi чорноземи, а з її надр надходить 20% загальнодержавного видобутку нафти. Саме тут в околицях Ромен, на горi Золотусi в 1937 роцi було вперше добуто нафту в Радянськiй Українi. Мiсто має розгалужену транспортно-комунiкацiйну систему. Залiзниця зв'язує мiсто з Днiпропетровськом, Сiмферополем, Мiнськом, Москвою, Санки-Петербургом, через Ромен пролягають автошляхи вiд Курська, Сум, до Полтави, Києва. Чарують око i ваблять розмаїтою веселкою мiськi бульвари та затишнi алеї в мiському парку. А на околицях мiста розкинулось двi пам'ятки садово-паркового мистецтва "Пивний лiс" та "Огнiвщина".

Славна історія минулого і сьогодення Ромна тісно переплітається між собою, викликаючи в його мешканців почуття шани і поваги до свого рідного міста. Ромен у 2002 році відсвяткував своє 1100-ліття.

Через століття крокує в майбутнє вічно молоде, завжди квітуче і привітне місто над Сулою.

Данило Кулиняк

/Files/images/foto/1181565145_thumb.jpg Роменський краєзнавчий музей, що на Сумщині один з найбагатших і найдавніших музеїв України, засновниками якого були такі видатні постаті української культури, як Микола Макаренко, Іван Кавалерідзе, Михайло Семенчик… Кілька років тому музей став складовою частиною Державного історико-архітектурного заповідника «Посулля», одним із його підрозділів. В ньому є що подивитися — його експозиція і фонди вражають багатством експонатів. Воно й не дивно, якщо врахувати, що і самому місту Ромен вже понад тисячу сто років. То ж варто розповісти докладніше і про цей край, його історію, і його музей, і неповторну річку Сулу з її цілющою водою…

Років зо сорок тому, коли я був науковцем Роменського краєзнавчого музею, до нас у музей завітав відомий у місті нумізмат і сказав: – Ви ось тут сидите біля базару, в паперах порпаєтеся, а дивіться, що я тим часом купив у дядька з Басівки, який картоплю продавав разом із монетами древньоримськими. Каже, що горщик з картоплею із ним викопав — от і продавав по рублю штука. А я виторгував по п’ятдесят копійок! І він висипав на стіл цілу жменю невеличких срібних монет неправильної — овальної — форми, як з’ясувалося, часів імператора Траяна. Залишив він у музеї кілька штук, а решту згріб та й подався далі.

Цей випадок я часто згадую, коли замислююся: скільки ж насправді століть древньому місту Ромен над Сулою? Бо усталена нині дата заснування — 1113 рік — вельми умовна і всерйоз її сприймати не можна. Адже ж уже доведено археологічними розкопками, що на місці сучасного міста Ромен люди жили ще за часів неоліту, тобто зо п’ять тисяч років тому. Звідтоді життя тут практично не припинялося, що можна простежити завдяки археологічним знахідкам — надто вже зручна для людей тут місцина. Знайдені ж на Роменщині, а саме біля села Кулешівка і села Гаї, кістки мамонта, шерстистого носорога та інших тварин і залишки вогнищ біля них свідчать, що люди жили тут і сотню тисяч літ тому. /Files/images/foto/foto3_thumb.jpg Початок ХІХ століття Та все ж таки, коли на місці древніх поселень і городищ виникло місто Ромен? Ризикну висловити свою суто особисту, суб’єктивну думку: дуже ймовірно, що майже дві тисячі років тому, в І-ІІ сторіччі нової ери, за часів римського імператора Траяна. А щоб це суб’єктивне моє припущення стало науковою гіпотезою, наведу деякі аргументи на його користь. Як зазначає Брайчевський у своїй книзі «Римська монета на території України», виданій 1959 року, на Роменщині, а саме в селі Глинськ, було знайдено чотири римські монети Раяна; римські монети часів Антонінів, у селі Коровинці — скарб римських монет імператорської доби; римські монети тих часів знаходили і в самому Ромні, в селі Бесідівка біля Смілого знайдено цілу римську амфору. Щось надто висока концентрація знахідок одного історичного періоду на вельми обмеженій території, чи не так?

Це свідчить про тісні торговельні зв’язки Верхнього Посулля, Роменщини з древнім Римом. А вони могли бути лише за наявності в цьому краї якогось центру з населенням в ньому й біля нього. І, дуже ймовірно, що називався він Рим — адже ж не випадково на перших древніх картах (зокрема, на карті видання 1565 року у Венеції) місто Ромен на Сулі було позначено Romion — майже так, як італійці нині називають свою столицю: Roma.

За сотню ж років до імператора Траяна І Римом правив полководець Сулла, який уславився своїми походами на Північ. Тож не виключено, що якось когорта римського війська дісталась безіменною річкою до місця нинішнього розташування Ромена, та й осла тут, назвавши своє поселення Римом на згадку про далеку метрополію, а ріку — Сулою на честь свого полководця. А оскільки цих гіпотетичних легіонерів було не дуже багато, то переженилися вони на місцевих красунях та й розчинилися в нашому праукраїнському морі, залишивши по собі лише певний генотип, що час від часу з’являється на Роменщині — людей із класичним римським профілем не бракує в цьому краї й нині. Отак, на мою думку, міг виникнути ще зо дві тисячі років тому Рим на Сулі — нинішній Ромен. Тоді стає зрозумілим і рядок зі «Слова о полку Ігоревім»: «Се у Римі кричать під шаблями половецькими», звідки взялося «Римове», «Римське урочище» біля Глинська на Сулі, «Старе та Нове Ромейське», «Руменське» на польських картах XVII століття.

Тож коли 988 року київський князь Володимир сказав: «Се недобре есть мало городов коли Києва. І нача ставить города по Десне и по Устрьи, по Трубешеві і по Суле, и по Стугне, и нача нарубаті мужі лутші от Словен, і от Кривич, і от Чудій, і от Вятич і от сих населе і градь, бе бо рать от Печенеги і бо вошась сними і одолія ім», — то Ромен-Рим, найімовірніше, вже існував. Після цього рішення князя Володимира він просто набув нового, вищого статусу — ключового міста-фортеці Посульської оборонної лінії. В будь-якому разі умовну дату його заснування слід визначити не пізніше як 988 рік ± 10 років, коли на всьому правому березі Сули постала ціла мережа фортець на відстані одного денного переходу одна від одної, тобто 30-40 кілометрів (Вир, Костянтинів біля Недригайлова, Ромен, Глинськ, Лохвиця, Лубен, Воїнь).

Сула тоді була важливою транспортною артерією, судноплавною — вздовж неї пролягав і сухопутний шлях. Місто Ромен не раз знищували вороги, але воно, як Фенікс, вставало з попелу, відроджувалося знову. Вже в XIV столітті воно відоме як значний торговий центр. Між іншим, за дослідженнями І. Прижова, і горілка в Україні вперше з’явилася в Ромні у 1398 році, завезена генуезькими купцями, які торгували з Переяславом і Ромном. Як бачимо, тоді місто Ромен було такого самого рівня, що й столиця князівства Переяслав. І місто з гідністю несло місію воїна. Двадцять чотири рази згадується Сула як місце жорстоких битв у тогочасних літописах. Траплялося, фортечні стіни не витримували навали чужинців. Року 1185-го, за Іпатіївським літописом, хан Кончак «зніс Сулу» — про це свідчить і «Слово о полку Ігоревім». Перша ж літописна згадка про місто Ромен датується 1096 роком. Надовго спустошила посульські землі й татаро-монгольська навала. Та древній Ромен завжди піднімався з попелу. Його вже позначено 1565 року на виданій у Венеції карті. Тоді місто потрапило під владу польських феодалів Вишневецьких, які чинили нестерпні утиски.

Історію цього періоду потрясає низка повстань проти гнобителів: під проводом Тараса Трясила (1630 рік), повстання запорозьких нереєстрових козаків на чолі з Павлюком, підтримане селянством (1637 рік). Наступного року в ряди нового повстання — Якова Острянина й Карпа Скидана — влилось аж 10 тисяч жителів Роменщини. Скульптура у місцевому парку У визвольній війні українського народу під булавою гетьмана Богдана Хмельницького взяли участь всі здатні носити зброю роменці. Через древнє місто проліг шлях послів Хмеля до Москви на переговори з московським царем.

Згодом Ромен стає сотенним містечком Лубенського полку, утвореного 1658 року. Тривожні то були часи, доводилося орати землю, тримаючись за шаблю. Міжусобні чвари, війни, навали… 1669 року до Ромна підійшли татари — знов горе, кров і сльози. Посулля у роки війни Росії зі шведами стало ареною бойових дій. Прихильник Мазепи роменський сотник Пирожський без бою здав місто, влаштувавши чужинцям урочисту зустріч. Але партизанська війна проти шведів охопила цілий край. Саме тут було вбито ад’ютанта Карла ХІІ генерала Лінрота з почтом. За «Літописом Самовидця», Карл ХІІ з Мазепою зимував у Ромні «до свят Різдвяних», а потім, на початку 1709 року, вирушив до Гадяча. Після знищення Запорозької Січі посилюється експлуатація закріпачених селян, а з нею — й опір гноблених.

Полум’я гайдамацького повстання 1768 року з Правобережжя перекидається на Лівобережжя. На Роменщині, зокрема, діяв повстанський загін запорожця Семена Гаркуші, учасника Коліївщини. Його гаслом було: відібрати в багатих й поділити між бідними. Кілька років боровся з гнобителями народний месник, багато вдалих нападів на поміщицькі маєтки та урядові установи здійснив його загін. Двічі звитяжець втікав з каторги, вертаючись до своїх побратимів. Востаннє його схопили в лютому 1784 року в Ромні й після жорстоких катувань заслали на довічну каторгу — тепер уже і справді назавжди. Та й понині на Роменщині можна почути пісні й легенди про мужнього і благородного Гаркушу, побачити названі його іменем дуб, урочище… Роменці брали активну участь і в повстанні Омеляна Пугачова, зокрема Данило Черваченко, який був захоплений у полон царськими військами під Царициним, та й сам Пугач бував на Роменщині. …

Варто глянути на карту, щоб зрозуміти: Ромен вузлом зав’язав кілька важливих доріг: з Росії до Польщі, з півночі на південь, а тому це древнє місто вже наприкінці XVII — на початку XVIII століть стало крупним торговим осередком. З усіх кінців Російської імперії і навіть з-за кордону їхали купці на його чотири ярмарки. Багаті землі, чарівні краєвиди, весела та привітна вдача місцевого люду полонили гостей — і дехто з них знаходив тут другу батьківщину. Так, 1743 року в Ромні аж 168 дворів було віддано грузинам. Ромен був помітним центром ремесел. Аж у вісім цехів зі своїми прапорами та статутами були об’єднані тутешні умільці.

Далеко за межі Роменщини линула слава золотарів-ювелірів Андрія Песляківського, Федора Скидана, Антоніна Івановича — їх вироби цінували особливо високо. 1745 року збудовано величний кам’яний собор Святого Духа, який і донині прикрашає місто. 1764 року коштом останнього отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, уродженця села Пустовійтівка, що на Роменщині, в місті споруджено Покровську церкву — одну з найкращих пам’яток дерев’яного зодчества XVIII століття в Україні.

Останній кошовий отаман Запорозької Січі дуже любив свій рідний край. Про це свідчить, зокрема, коштовне Євангеліє з дарчим написом, подароване ним пустовійтівській церкві — нині воно зберігається в Роменському краєзнавчому музеї. Петру Калнишевському судилося очолювати Січ у найтрагічніші її десять років (1765-1775), коли за вказівкою Катерини ІІ козацьку республіку було підступно захоплено й знищено. Самого ж отамана засудили до страти, замінивши її довічним ув’язненням у Соловецькому монастирі — там він і помер на 112-му році життя. Нині на Роменщині стоїть пам’ятник Калнишу, є його музей в складі заповідника «Посулля», діє Всеукраїнський Благодійний Фонд імені Петра Калнишевського, який очолює відомий громадський діяч Іван Рішняк. В Ромні, в козацькій сім’ї, народився видатний український художник Григорій Андрійович Стеценко — автор розписів церков у садибах Розумовських у місті Почен («Покорщина»), в Києво-Печерській Лаврі, Козелецькому соборі. 1766 року, ставши значковим товаришем Лубенського полку, він повернувся до рідного міста, де створив свій шедевр, відомий нині під назвою «Роменська мадонна». Цікаво, що 1781 року в Ромнах існував французький пансіон для дітей. Культурна історія міста пов’язана з іменами композитора М. І. Глінки, який бував на пишному Іллінському ярмарку, талановитим актором М. С. Щепкіним, який виступав на сцені тутешнього театру. Схвильований його мистецтвом, герой Вітчизняної війни 1812 року і майбутній декабрист С. Г. Волконський розпочав кампанію за викуп видатного актора з кріпацтва. Бували в Ромні декабристи Бестужев-Рюмін, Якубович, Бріген.

Року 1845-го, подорожуючи Україною, місто відвідав Тарас Шевченко, залишивши в «Щоденнику» 20 липня 1857 року згадку про триденне перебування на Іллінському ярмарку. Скасування кріпацтва в Ромнах, як і скрізь, стало поштовхом до розвитку промисловості. Лібаво-Роменська і Роменсько-Кременчузька залізниці з’єднують місто з портами Балтійського і Чорного морів, на підприємствах зростає чисельність робітничого класу. 1881 року тут виник народницький гурток — філія організації «Народна воля», яку створили вислані з Петербурга та Москви революціонери. Майже всі його учасники — місцева інтелігенція та учнівська молодь — були заарештовані й вислані до Сибіру. Але діяльність «народовольців» залишила глибокий слід у свідомості передової частини роменської молоді. Кожне місто, що пережило страждання Великої Вітчизняної війни й труднощі повоєнних років, вписало в історію імена своїх героїв.

Завдяки жительці Ромен Г. А. Деревській збагатились наші уявлення про високий подвиг материнства. В роки лихоліття ця жінка підібрала й поставила на ноги 48 дітей-сиріт, порівну розділивши між ними своє велике серце. У Ромні завжди були сильні мистецькі традиції. Монумент Тарасу Шевченку, який створив скульптор Іван Кавалерідзе, — один із найперших на Україні пам’ятників Кобзарю. Він стоїть на тому місці, де під час Іллінського ярмарку великий поет три дні жив у наметі. Іван Петрович Кавалерідзе, родом з Роменщини, залишив своїм землякам і скульптурну групу «Закутий Прометей і розкутий робітник». Роменська державна хорова капела імені Леонтовича колись уславилась на всю Україну — нині її традиції продовжує заслужений народний хор міського Будинку культури. Його постійним учасником до останніх днів свого життя був видатний артист С. А. Шкурат. За своє життя Степан Йосипович зіграв понад сорок ролей, зокрема в таких відомих фільмах, як «Чапаєв», «Аероград», «Земля», «Іван», «Тарас Шевченко», «Майська ніч», «Сорочинський ярмарок», і поставив сотні добротних печей. Пічник за фахом, він, здобувши велику славу, залишився вірним своєму ремеслу.

Свого часу на сцені Роменського народного будинку культури виступали корифеї українського театру П. К. Саксаганський, Г. Т. Затиркевич-Карпинська, яка народилась, виросла й похована в цьому місті. Родом з Роменщини й народна артистка УРСР Я. І. Воликівська, народний артист СРСР В. С. Яременко. Тут починав свій творчий шлях відомий український художник Анатоль Петрицький, творили художник В. М. Коровчинський і один з фундаторів українського драматичного театру імені М. К. Заньковецької О. І. Корольчук. Ромен колись влучно назвали «столицею кобзарів». Майже все своє життя тут прожив один із найвідоміших кобзарів Євген Олександрович Адамцевич. Багато роменців (та й не тільки вони) пам’ятають його незабутній спів. І. Я. Петренко, Ф. П. Терещенко, Г. М. Спиця — ось далеко не повний перелік роменських народних співців. Нині їх славні традиції продовжує талановитий кобзар Ігор Рачок. Пишаються роменці своїми відомими земляками — діячами науки, літератури, мистецтва. Це академіки О. О. Борисяк, О. О. Скоромець, М. О. Тимошенко, А. Ф. Йоффе, В. Ю. Чаговець, видатний мовознавець О. О. Потебня і його брат — відомий революціонер А. О. Потебня, заслужений діяч науки І. Г. Савченко, письменники Борис Антоненко-Давидович, Дмитро Білоус, Григорій Нудьга та інші.

В місті працювали останні роки свого життя відомий український байкар Павло Ключина, краєзнавець і громадський діяч Феодосій Сахно. Роменський краєзнавчий музей, заснований 1920 року, — один із найбагатших музеїв республіки. В його експозиції та фондах — справжній чумацький віз, унікальне видання «Литовського статуту», «Євангеліє» Калнишевського, цехові прапори, картина Г. А. Стеценка «Роменська мадонна» та інші шедеври. В картинній галереї музею широко експонуються твори М. Волошенка, В. Коровчинського, сучасних місцевих художників Н. Кізенка, І. Цюпки та інших. Тисячу років налічує славний Ромен. Але обличчя міста молодіє — зникають зморшки покручених невпорядкованих вуличок, натомість з’являються просторі бульвари з новими світлими спорудами. А з базарного майдану видно скіфські кургани… Над Сулою… Вітер доносить з них гіркуватий запах полину і здається, що це запах Вічності… Липень 2010

Кiлькiсть переглядiв: 5000

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.